Недільний ранок 22 червня 1941 року трагічною сторінкою увійшов у життя мільйонів українців. У цей день розпочалася найжахливіша війна в історії нашого народу — Велика Вітчизняна, яка забрала життя кожного п'ятого співвітчизника. День початку війни став в Україні історичним днем глибокої скорботи.

Відповідно до Указу Президента України від 17 листопада 2000 року з метою всенародного вшанування пам’яті українців, загиблих під час Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років, їх подвигу та жертовності щороку в нашій державі відзначається День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні.

Кожен раз в цей День ми згадуємо. Згадуємо про тих, хто так і не повернувся з цієї війни. Про тих, хто кров’ю і потом відстоював нашу перемогу. Про тих, хто першим прийняв на себе цей страшний удар і про тих, чиї життя були покалічені і зруйновані іншими людьми. Людьми, схожими на нас. З тими ж бажаннями, з тією ж жагою до життя. Людьми з сім’ями, у багатьох з яких теж були діти, і може даже онуки. І, напевно, вони теж хотіли жити в мирі та злагоді ...

Ніхто не забутий! Ніщо не забуте! Так ми говоримо своїм дітям. Ми стали передавати це з покоління в покоління. Ми закріпили цю пам’ятну дату в наших серцях. Україна встановила цю дату Указом Президента України від 17-го листопада 2000-го року № 1245/2000, вона має назву «День скорботи и вшанування пам’яті жертв Війни в Україні»; Росія - Указом Президента Російської Федерації від 8-го червня 1996 року № 857 "Про День пам’яті і скорботи"; Білорусія 22-е червня відзначає як «День всенародної пам’яті жертв Великої Вітчизняної війни». Ми пам’ятаємо. Ми сумуємо. Але чи є надія уникнути повторення подібного віроломства і насильства по відношенню до нас і наших дітей?

Irshava News