irshava-news.com – У безпрецедентному кроці, що може кардинально змінити політичну мапу Великої Британії, Шотландія, Уельс та Північна Ірландія оголосили про намір спільно вимагати права на проведення референдумів про незалежність. Ця заява, зроблена 13 вересня 2026 року, знаменує собою перший випадок в історії, коли перші міністри цих трьох регіонів, що виступають за самовизначення, об’єднують свої зусилля. Подібна консолідація позицій свідчить про глибокі системні виклики, що стоять перед Сполученим Королівством, та підкреслює зростаюче прагнення до більшої автономії або повного суверенітету в його складових частинах.
Історичний прецедент та політичний тиск
Ініціатива, про яку повідомило видання The Telegraph, передбачає підписання спільної декларації в Кардіффі. Цей документ стане вираженням колективної вимоги до Лондона щодо надання права на проведення референдумів. Перший міністр Шотландії та лідер Шотландської національної партії Джон Свінней відкрито заявив, що нинішній статус-кво Великої Британії є нестабільним. Його слова про те, що прем’єр-міністр Енді Бернем увійде в історію як "останній прем’єр-міністр Сполученого Королівства", відображають радикальність і серйозність намірів сепаратистських рухів.
Метою цієї декларації є посилення тиску на уряд у Лондоні, зокрема на прем’єр-міністра Бернема. Хоча Бернем 9 вересня заявив, що референдум про незалежність Шотландії може відбутися, якщо це рішення буде підтримано громадянами Великої Британії, ця умова залишається предметом інтерпретації та потенційних розбіжностей. Заява Свіннея натякає на те, що Лондон має бути готовим до майбутнього після можливого розпаду Сполученого Королівства, що свідчить про зростаючу впевненість регіональних лідерів у своїй позиції.
Коріння прагнення до самовизначення
Прагнення до незалежності в Шотландії має давню історію, що підтверджується референдумом 2014 року, де більшість проголосувала проти виходу, але питання залишається актуальним, особливо після Brexit. У травні шотландський парламент вже підтримав ініціативу щодо проведення нового референдуму. В Уельсі, хоча рух за незалежність не такий сильний, як у Шотландії, він набирає обертів, відображаючи бажання більшого контролю над власними справами та збереження культурної ідентичності.
Ситуація в Північній Ірландії є найбільш складною через її унікальний історичний контекст та положення Угоди Страсної п’ятниці 1998 року. Ця угода, що поклала край 30-річному конфлікту, чітко закріплює можливість об’єднання Ірландії лише за згодою більшості жителів регіону. Більше того, угода передбачає проведення референдуму, якщо більшість жителів регіону висловляться "за" таке об’єднання. Це положення надає легітимну основу для вимоги референдуму в Північній Ірландії, відрізняючи її від Шотландії та Уельсу, де подібні механізми не закріплені міжнародними угодами. Спільна декларація, таким чином, використовує ці різні, але взаємодоповнюючі підстави для посилення загального тиску.